Привітання Головнокомандувачу: несподівана історія гімну президента США
Витоки національної мелодії
Хвилююча мелодія “Привітання Головнокомандувачу” стала синонімом найвищої посади у Сполучених Штатах. Але її витоки лежать у несподіваному місці: вигаданому світі шотландського злочинця.
Родерік Дху та “Пісня човна”
В епічній поемі сера Вальтера Скотта “Пані озера” кровожерливий вождь на ім’я Родерік Дху веде своїх клановиків у захоплюючій “Пісні човна”. Ця пісня з її переможною лірикою та войовничим ритмом привернула увагу американської аудиторії на початку 19 століття.
Війна 1812 року та американська ідентичність
Війна 1812 року запалила хвилю патріотизму та поновила інтерес до американської ідентичності. “Пісня човна” резонувала з цим настроєм, оскільки змальовувала шотландського бунтівника, що кидає виклик британській владі.
Прийняття як президентського гімну
Коли війна наближалася до кінця, “Привітання Головнокомандувачу” почали виконувати на американських святкуваннях на честь президента Джеймса Монро. У 1829 році Морський оркестр виконав марш для Ендрю Джексона, і він швидко став фаворитом публіки.
Офіційне визнання та переглянута лірика
У 1840-х роках президент Джон Тайлер офіційно прийняв “Привітання Головнокомандувачу” як офіційний гімн для посади президента. Однак оригінальна лірика, яка уславлювала шотландського злочинця, була визнана недоречною. Було внесено кілька змін, включаючи заміну “могутньої сосни” Родеріка Дху на більш миролюбне “оливкове дерево”.
Правила Міністерства оборони
Сьогодні Міністерство оборони визначає точний спосіб виконання “Привітання Головнокомандувачу”. Його слід виконувати в тональності сі-бемоль мажор і використовувати тільки для чинних президентів у державних контекстах та на президентських похоронах.
Символ американського бунтівного духу
Незважаючи на свою королівську назву, “Привітання Головнокомандувачу” стало сталим символом бунтівних коренів Америки. Він уособлює одночасно любов нації до її героїв-злочинців і прагнення до пишноти та церемоній.
Історичне значення
“Привітання Головнокомандувачу” відіграло важливу роль в історії Америки, від його скромних початків як шотландської народної пісні до його прийняття як президентського гімну. Він був свідком незліченних інавгурацій, державних церемоній та моментів національної гордості. Його мелодія та лірика продовжують викликати дух нації, яка охоплює як своє бунтівне минуле, так і прагнення до величі.
Стійкий спадок мелодії бандита
Історія “Привітання Головнокомандувачу” є свідченням сили музики виходити за межі свого походження та ставати символом ідентичності нації. Від гір Шотландії до залів Білого дому, ця мелодія бандита виявилася відповідним гімном для країни, яка уславлює свій бунтарський дух і мирну передачу влади. мной
