Home Tags Posts tagged with "Дослідження"
Tag:

Дослідження

Археологія та історія

Каракорум: столиця Монгольської імперії

by Роза
written by Роза

Каракорум: столиця Монгольської імперії

Відкриття та картографування

Руїни Каракоруму, столиці Монгольської імперії XIII століття, довгий час приваблювали археологів. Проте фізичні докази існування міста ігнорувалися на користь письмових звітів європейських мандрівників.

Зараз дослідники вперше використали сучасні геофізичні методи для створення детальної карти Каракоруму. Результати, опубліковані в журналі Antiquity, значно розширюють наші знання про це покинуте євразійське місто.

Заснування та значення

Чингісхан заснував Каракорум близько 1220 року нашої ери як табір юрт, стратегічно розташований у долині річки Орхон. Визнаючи його потенціал, його син і наступник Угедей обрав Каракорум столицею Монгольської імперії.

З часом Каракорум перетворився на квітучий мегаполіс, який приймав дипломатів, торговців і мандрівників з усього Великого шовкового шляху. Китайські ремісники та мусульманські купці сприяли його величі, будуючи розкішний палац та інші вражаючі споруди.

Сучасне геофізичне картографування

Провідний автор Ян Бемманн та його команда використали SQUID (надпровідний квантовий інтерференційний пристрій), щоб обстежити територію площею 465 гектарів і створити карту нерозкопаних залишків під поверхнею. У поєднанні з аерофотознімками, історичними записами й попередніми дослідженнями ці дані забезпечили детальний огляд густоти й структури Каракоруму.

Планування та особливості міста

Нова карта дозволяє дослідникам визначити, де колись стояли великі цегляні будівлі й де дороги перетинали місцевість. Елітні квартали розташовувалися в межах міських стін, тоді як поселення постачання й місця виробництва поширилися на навколишню долину річки Орхон.

«Йдеться не просто про імперське місто, а про імперську долину», — сказав Бемманн.

Повідомлення Вільгельма Рубрука

Вільгельм Рубрук, фламандський чернець-францисканець, відвідав Каракорум у 1254 році й описав його велич у своїх працях. На нього особливо справив враження великий срібний фонтан у формі дерева, який виготовляв напої, як-от вино та кобиляче молоко.

Монгольський вплив та спадщина

Військова міць монголів і талант до збирання кваліфікованих людей із завойованих територій сприяли процвітанню Каракоруму. Проте вони покладалися на своїх бранців, які консультували їх з питань будівництва міста, оскільки самі монголи були переважно кочівниками.

Цікаво, що повні 40 відсотків землі в межах міських стін Каракоруму залишалися незайнятими, що, можливо, відображає кочову спадщину монголів. До XV століття Каракорум був практично покинутий.

Сучасні дослідження та реконструкція

Точне розташування міста було знову виявлено 1889 року, але археологічні роботи були обмежені. Нова цифрова реконструкція Каракоруму, заснована на геофізичній карті, надає цінний інструмент для розуміння планування й історії міста.

«Було дивовижно спостерігати з дня на день, як зростає карта», — сказав Бемманн. «З кожною частиною міста, що додавалася, наше розуміння зростало».

Детальна карта Каракоруму дає змогу глибше зрозуміти вплив Монгольської імперії, роль кваліфікованих бранців у будівництві міста та тривалу спадщину цієї колись великої столиці.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Природні чудеса

Міссурі: природні та наукові дива

by Роза
written by Роза

Міссурі: Чудо природи та науки

Печери

Миссурі, відомий як «Штат печер», є домом для понад 6200 печер, багато з яких пропонують екскурсії з гідом. Дослідіть природні дива цих підземних лабіринтів, включаючи печери, відомі в історії чи легендах, як-от печера з Тома Сойєра, схованка злочинця Джессі Джеймса і печера з рекордом найбільшої кількості весіль під землею. Печера Онандага, національна природна пам’ятка, славиться своїми вражаючими формами.

Гранд-Спрінг

З щоденним потоком понад 286 мільйонів галонів води Гранд-Спрінг є одним із найбільших джерел у світі. Його кришталево чиста вода витікає, створюючи захоплююче природне видовище.

Сценарна річкова дорога Озарк

Найбільший національний парк Міссурі, Озаркська національна мальовнича річкова дорога, охороняє дику річкову систему, що простягається на 134 милі річок Каррент і Джек Форк. Веслувальники на каное, туристи, рибалки та мандрівники з рюкзаками можуть насолоджуватися мальовничими краєвидами парку та багатим тваринним світом.

Водний шлях річки Міссурі Льюіса і Кларка

Пливіть на веслах крізь історію вздовж нижньої течії річки Міссурі, слідуючи слідами експедиції Льюїса і Кларка. Нанесений на карту водний шлях звивається понад 500 миль через державні зони збереження, парки та міські зелені зони. Пункти доступу до зручностей зручно розташовані вздовж річкового берега.

Парк штату Елефант-Рокс

У південно-східному регіоні Міссурі розташований парк штату Елефант-Рокс, названий на честь його захопливих гранітних скельних утворень. Ці 巨石 нагадують потяг циркових слонів, причому найбільший важить приголомшливі 680 тонн. Туристська стежка з самостійним гідом веде відвідувачів через це геологічне диво.

Парк штату Гора Таум-Сок

Парк штату Гора Таум-Сок може похвалитися найвищою точкою Міссурі, горою Таум-Сок заввишки 1772 фути, і найвищим у штаті водоспадом під час вологої погоди, водоспадом Міна-Сок, який каскадом падає на 132 фути зі скелястих виступів. Відвідувачі можуть насолодитися примітивним кемпінгом, туристичними і пішохідними стежками, а також мальовничими видами і зонами для пікніків.

Зимуючі білоголові орлани

Миссурі є головним місцем призначення для зимуючих білоголових орланів. У січні цих величних птахів можна побачити вздовж річок Міссісіпі та Осейдж і біля озер Міссурі. До популярних місць спостереження за орлами належать озеро Озарк, зона охорони дикої природи Ігл-Блафс і національне заповідник дикої природи Скво-Крік.

Орнітологічна стежка Великої річки Одюбона

Велика річкова дорога завдовжки 408 миль, що звивається вздовж річки Міссісіпі від Айови до Арканзасу, становить основу орнітологічної стежки Великої річки Одюбона. Цей водний шлях є головним шляхом перельоту для водоплавних птахів, прибережних птахів і неотропічних мігрантів.

Національне заповідник дикої природи Мінго

Національне заповідник дикої природи Мінго охоплює найбільшу збережену ділянку заплавного листяного лісу в південно-східному Міссурі. Притулок забезпечує середовище існування для різноманітних місцевих рослин і диких тварин, включаючи численні види птахів. Відвідувачі можуть насолодитися спостереженням за дикою природою, пішими прогулянками, веслуванням на каное, рибалкою і програмами екологічної освіти.

Ботанічний сад Міссурі

Заснований у 1859 році, Ботанічний сад Міссурі є найстарішим у країні ботанічним садом, що постійно діє. Його 79 акрів чудових садів і історичних споруд демонструють різноманітне рослинне життя з усього світу. Серед основних визначних пам’яток — тропічний дощовий ліс Кліматрон, Японський сад і Дитячий сад імені Дорис І. Шнук.

Дім Земляних шляхів

Ця вікторіанська резиденція демонструє практичне застосування енергоефективних систем, перероблених продуктів і методів зменшення відходів. Відвідувачі можуть на власні очі побачити, як вибір екологічного способу життя можна інтегрувати у свої власні будинки.

Зоопарк Сент-Луїса

Визнаний як «Зоопарк №1 в Америці» путівником для сімейної подорожі Zagat Survey, Зоопарк Сент-Луїса є лідером у збереженні тварин і розведенні в неволі. Його 90 акрів є домом для 17 900 екзотичних тварин, багато з яких є рідкісними і знаходяться під загрозою зникнення. Відвідувачі можуть зустріти пінгвінів, бегемотів, азійських слонів і безліч інших захоплюючих видів.

Павільйон метеликів і центр освіти

Ця атракція Честерфілда дозволяє відвідувачам спостерігати за понад тисячею живих тропічних метеликів, що вільно літають у скляному зимовому саду. Дізнайтеся про їхні середовища існування, життєві цикли і роль в екосистемі. Навчальний сад рідного середовища і виставки комах надають додаткові освітні можливості.

Природний заповідник Шоу

Природний заповідник Шоу, експериментальний екологічний заповідник площею 2400 акрів, демонструє відновлені місця існування рослин і тварин. Відвідувачі можуть досліджувати прерії з високою травою, галявини, водно-болотні угіддя, савани і ліси вздовж 14 миль стежок. Заповідник також пропонує програми і заходи, зосереджені на охороні і управлінні навколишнім середовищем.

Всесвітній пташиний заповідник

Всесвітній пташиний заповідник, присвячений збереженню біологічної різноманітності Землі, забезпечує притулок для видів птахів, що знаходяться під загрозою зникнення. Відвідувачі можуть спостерігати за живими орлами, совами, яструбами і папугами в природних вольєрах і дізнаватися про зусилля зі збереження цього заповідника через освітні програми та виставки.

Центр виживання і досліджень диких псових

Заснований Марліном Перкінсом у 1971 році, Центр виживання і досліджень диких псових є провідним об’єктом збереження, освіти і досліджень, присвяченим вовкам. Відвідувачі можуть спостерігати за рудими і мексиканськими вовками, африканськими дикими собаками і великими лисицями, які живуть у природних вольєрах.

Сади Пауелла

Розташовані

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Науки про Землю

Антарктика з гелікоптера: дослідження Сухих Долин

by Роза
written by Роза

Оглядова екскурсія Антарктикою на гелікоптері

Повітряне дослідження Сухих Долин

Сухі Долини Антарктики відомі своєю надзвичайною сухістю. Деякі місцини тут не отримували помітних опадів понад 2 мільйони років. Для доступу до цієї віддаленої та складної місцевості науковці використовують гелікоптери.

Гелікоптери забезпечують унікальну точку огляду для дослідження Сухих Долин. Вони можуть долати стрімкі схили і приземлятися в недоступних в інший спосіб місцях, дозволяючи дослідникам вивчати унікальну геологію, гідрологію та біологію цих долин.

Дослідження за підтримки гелікоптерів

Гелікоптери відіграють вирішальну роль у наукових дослідженнях в Сухих Долинах. Вони перевозять науковців разом із їхнім обладнанням у віддалені місця для проведення досліджень, що дозволяє їм збирати зразки, здійснювати експерименти і стежити за станом навколишнього середовища.

Окремий напрям досліджень стосується унікальної водної системи Сухих Долин. Попри їхню надзвичайну сухість, в долинах знаходяться величезні льодовики на дні долин та льодовики на схилах гір, що спускаються вниз по схилах долин. Науковці користуються гелікоптерами для вивчення руху та танення цих льодовиків і дослідження того, як вони впливають на формування тимчасових озер і річок.

Інший напрям досліджень присвячений вивченню ґрунтової біоти Сухих Долин. Гелікоптери дозволяють науковцям отримувати зразки ґрунту з віддалених місць і досліджувати різноманіття та адаптацію організмів, що виживають в цих суворих умовах. Дослідники виявили нематод, крихітних істот, які можуть виживати в стані спокою десятиліттями і оживати, коли з’являється волога.

Історичне значення: Хатина Ернеста Шеклтона

Окрім наукового значення, Сухі Долини мають історичну вагу. Хатина Ернеста Шеклтона на мисі Ройд на острові Росса є нагадуванням про ранні дні дослідження Антарктики. Збудована у 1907 році, хатина слугувала базою для експедиції Шеклтона до Південного полюсу.

Зараз Хатина Шеклтона перебуває під охороною Antarctic Heritage Trust. Відвідувачі можуть замовити гелікоптерну екскурсію на мис Ройд і дослідити хатину, в якій досі збереглися оригінальні артефакти та запаси з експедиції Шеклтона.

Екологічні проблеми: зміна клімату і дика природа

Антарктика відчуває наслідки зміни клімату, і Сухі Долини не є винятком. Підвищення температур і зміна структури опадів позначаються на льодовиках, озерах і ґрунтовій біоті регіону.

Завдяки гелікоптерам науковці можуть слідкувати за цими змінами та вивчати їхній вплив на місцеву екосистему. Наприклад, дослідники спостерігають зменшення кількості пінгвінів Аделі в Сухих Долинах, імовірно внаслідок змін у їхніх джерелах їжі.

Вітрова енергія в Антарктиці

Окрім наукових досліджень, гелікоптери також застосовуються для підтримки логістичних операцій в Антарктиці. Важливим проєктом є встановлення вітрових турбін на станції Скотт і станції Мак-Мердо. Ці турбіни виробляють відновлювану енергію, знижуючи залежність від викопного палива.

Гелікоптери перевозять робітників і обладнання до місць розташування вітрових турбін, даючи змогу їх будувати й обслуговувати. Використання енергії вітру в Антарктиці є свідченням прагнення до сталої практики та зменшення впливу діяльності людини на довкілля.

Унікальний і надихаючий досвід

Гелікоптерні екскурсії Сухими Долинами — це рідкісна можливість дослідити одне з найекстремальніших і найцікавіших середовищ на Землі. Від величезних льодовиків до мікроскопічних нематод, Сухі Долини демонструють надзвичайну різноманітність і стійкість життя.

Відвідувачі можуть помилуватися красою ландшафту, дізнатися більше про поточні наукові дослідження і отримати глибше розуміння важливості захисту цієї унікальної і вразливої екосистеми.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Історія науки

Загублений якір HMS Beagle: історична пригода на дні річки

by Роза
written by Роза

Загублені якорі корабля HMS Beagle: історична пригода

Відкриття загубленого якоря

У каламутних глибинах річки Вікторія в Австралії археологи натрапили на дивовижне відкриття, яке може переписати морську історію. Вони вважають, що знайшли якір з HMS Beagle, знаменитого корабля, який перевозив Чарльза Дарвіна до Галапагоських островів.

Подорож і спадщина корабля Beagle

HMS Beagle був переобладнаною гарматною шлюпкою, спущеною на воду в 1820 році. Вона здійснила декілька експедицій з метою дослідження, включаючи ту, що доправила Дарвіна до Галапагоських островів у 1835 році. Спостереження Дарвіна під час цієї подорожі сформували основу його новаторської теорії еволюції шляхом природного відбору.

Після від’їзду Дарвіна корабель Beagle продовжив свої пригоди, обстежуючи важливі ділянки узбережжя Австралії. Саме під час цієї третьої дослідницької експедиції Beagle зіткнувся з труднощами на річці Вікторія.

Інцидент на річці Вікторія

У 1841 році Beagle спробував обстежити річку Вікторія. Проте команда зіткнулася з низкою перешкод, серед яких були рої комарів, шторми, крокодили та дизентерія. Зіткнувшись із цими небезпеками, вони вирішили відмовитися від своєї місії і повернутися до берега.

Коли Beagle розвернувся, команда зрозуміла, що їхні якорі застрягли в мулі. Щоб звільнити корабель, вони були змушені обрізати якорі й залишити їх у річці.

Археологічний пошук

Протягом понад століття загублені якорі корабля Beagle залишалися невідкритими. Проте в 2022 році археологи, використовуючи технологію сонара, виявили об’єкт, який, як вважають, є одним з тих, що бракували.

Підтвердження і підняття

Щоб підтвердити своє відкриття, археологи шукають зображення якорів корабля Beagle у музеях і приватних колекціях. Вони сподіваються знайти малюнок або фотографію, які відповідають розмірам і характеристикам знайденого ними об’єкта.

Після підтвердження якір буде піднятий з дна річки. Музей і художня галерея Північної території планує виставити його як цінний артефакт, що запропонує відвідувачам змогу зазирнути у багату історію корабля Beagle.

Доля корабля Beagle

Після його останнього плавання в Австралію значущість корабля Beagle зменшилася. Йому було доручено патрулювати припливну систему річки Роуч для виявлення контрабандистів, але по суті він роками залишався прив’язаним до причалу. Корабель втратив свою назву і став відомим лише як W.V. № 7.

У 1850 році ловці устриць поскаржилися, що Beagle перешкоджає їхньому шляху, і його перемістили на берег. Два десятиліття по тому його продали на злам тому, хто розібрав його і продав на частини. Корпус корабля був затоплений у болоті.

Повторне відкриття і спадщина

У 2000 році історики й дослідники розшукали рештки корабля Beagle, використовуючи давні карти і наземний радар. Вони виявили корпус корабля та ще один якір. Вважається, що інші якорі, знайдені в сусідніх селах, були взяті з корабля Beagle.

Відкриття загубленого якоря корабля HMS Beagle є свідченням тривалої спадщини цього історичного судна. Воно забезпечує відчутний зв’язок з новаторськими науковими відкриттями Дарвіна та пропонує зазирнути у виклики й пригоди морських досліджень у 19 столітті.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Не категоризовано

Лист Христофора Колумба проданий за шалені гроші! Історичний документ із неоднозначною спадщиною

by Пітер
written by Пітер

Лист Кристофера Колумба: історичний документ із суперечливою спадщиною

Лист

У 1493 році Кристофер Колумб написав листа королю Фердинанду II та королеві Ізабеллі I Іспанським, в якому описав свою новаторську подорож до Америки. Ця оригінальна копія листа, перекладена з іспанської на латинську мову, нещодавно була продана на аукціоні Christie’s за приголомшливі 3,9 мільйона доларів, що вдвічі перевищує її орієнтовну вартість.

Історичне значення

Лист Колумба викликав медійну сенсацію в Європі, назавжди змінивши уявлення про розміри та масштаби світу. Він детально описав своє відкриття численних населених островів, які він проголосив власністю іспанської корони.

“Цей документ викликав одну з перших в історії медійних лихоманок, швидко поширившись по всій Європі та назавжди змінивши сприйняття людьми розмірів, форми та можливостей їхнього світу”, – заявили в Christie’s.

Автентичність та перевірка

Через історію підробок та крадіжок автентичність листів Колумба ретельно перевірялася. За останні десятиліття кілька копій були визнані підробками та вилучені з бібліотек по всьому світу. Christie’s впевнений в автентичності своєї копії, посилаючись на масштабні дослідження та відсутність підозрілих ознак.

Спадщина Колумба

Спадщина Колумба є складною, позначеною як новаторськими дослідженнями, так і безжальним колоніалізмом. Критики стверджують, що його експлуатація корінних груп, включаючи примусову працю, рабство та різанину, повинна затьмарювати його досягнення як дослідника.

Донна Фергюсон з The Guardian писала: “Будучи жорстоким колоніальним губернатором та віце-королем, Колумб систематично експлуатував народ таїно на Карибах, змушуючи їх добувати золото та здавати квоти під загрозою суворого покарання”.

Погляди корінних народів

На тлі суперечливої історії Колумба День корінних народів набув популярності, і багато пам’ятників Колумбу було знесено. Однак історик Стів Беррі вважає, що історичне значення листа залишається незмінним.

Беррі сказав The Washington Post: “Це ніяк не зменшує його початкового звіту та цінності цього історичного документа – жодним чином”.

Довгостроковий вплив

Лист Колумба викликав хвилю європейських досліджень та колонізації в Америці. Він також започаткував дебати про природу відкриттів, ставлення до корінних народів та спадщину колоніалізму, які продовжують відгукуватися і сьогодні.

Лист залишається цінним історичним артефактом, який пропонує розуміння мислення та мотивів Колумба та його сучасників. Він служить нагадуванням про складну взаємодію між дослідженнями, відкриттями та часто руйнівними наслідками для тих, хто вже населяв землі, які “відкривали”.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Антропологія

Генетичний зв’язок між корінними американцями та полінезійцями: спільна історія в Тихому океані

by Роза
written by Роза

Корінні американці та полінезійці: спільна історія в Тихому океані

Генетичні зв’язки через океан

Генетичний аналіз показує, що корінні американці та полінезійці взаємодіяли приблизно в 1200 році. Цей контакт відбувся до прибуття європейців до Америки та заселення острова Пасхи (Рапа-Нуї), який колись вважався можливим місцем зустрічі.

Полінезійці та південні американці: морський обмін

Дослідники проаналізували зразки ДНК сучасних людей у Тихому океані та Південній Америці. Їхні висновки свідчать про те, що подорожі між східною Полінезією та Америкою відбувалися близько 1200 року, що призвело до змішування популяцій у віддаленому архіпелазі Південних Маркізських островів.

Таємниця першої зустрічі

Залишається неясним, чи полінезійці, корінні американці чи обидва народи здійснювали далекі подорожі, які звели їх разом. Одна з теорій припускає, що південні американці з прибережних районів Еквадору чи Колумбії вирушили до Східної Полінезії.

Полінезійці як океанічні дослідники

Полінезійці були легендарними мореплавцями, які борознили величезний Тихий океан на каное. Вони знаходили і заселяли острови, розкидані на мільйонах квадратних кілометрів, включаючи острів Пасхи (Рапа-Нуї) та Маркізькі острови.

Докази з мови та культури

Вражаючі подібності в мовах та залишки споруд і каменів дають підказки про полінезійські подорожі. Поширення харчових продуктів, таких як солодка картопля, американського походження, але знайдених по всьому Тихому океані, також підтверджує теорію про доісторичні контакти між двома континентами.

Генетична спадщина стародавніх мореплавців

Вчені використали аналіз ДНК, щоб прокласти маршрути стародавніх мореплавців. «Ми відновлюємо за допомогою генетичних доказів доісторичну подію, яка не залишила жодних переконливих слідів», – пояснює Андрес Морено Естрада, співавтор дослідження.

Спадщина корінних американців у Полінезії

Генетичний аналіз виявляє генетичний слід корінних американців серед людей на деяких найсхідніших островах Полінезії. Цей слід вказує на спільне джерело серед корінних народів Колумбії, що свідчить про те, що корінні американці сприяли поповненню полінезійського населення в цих районах.

Полінезійці в Америці

Незважаючи на теорії Гейєрдала про заселення полінезійських островів корінними американцями, нові дослідження ДНК підтверджують альтернативне пояснення, що полінезійці могли припливти до Америки.

«Ми можемо припустити, що, можливо, полінезійці знайшли Америку, і був якийсь взаємозв’язок з корінними американцями», – каже Олександр Іоаннідіс, ще один співавтор дослідження.

Острів Пасхи: полінезійська загадка

Результати нового генетичного дослідження також проливають світло на історію острова Пасхи (Рапа-Нуї). Попередні дослідження дали суперечливі висновки щодо присутності предків корінних американців на острові.

Іоаннідіс та його колеги взяли зразки ДНК у 166 жителів острова Пасхи. Вони визначили, що змішування між корінними американцями та полінезійцями відбулося лише близько 1380 року, хоча острів був заселений полінезійцями не пізніше 1200 року.

Розгадка таємниць Тихого океану

Точні місця та час зустрічей корінних американців і полінезійців залишаються предметом поточних досліджень. Спільна історія цих двох народів залишила тривалу спадщину в Тихому океані.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Науки про Землю

Гора Еребус: Геологічне диво Антарктики

by Роза
written by Роза

Гора Еребус: Геологічне диво Антарктики

Вступ

Антарктика, величезний і крижаний континент, є домом для гори Еребус, найактивнішого вулкана на континенті. Це геологічне диво приваблює як шукачів пригод, так і вчених своїми сюрреалістичними крижаними печерами, велетенськими фумаролами та відкритим лавовим озером.

Крижані скульптури гори Еребус

Схили гори Еребус прикрашені сотнями крижаних веж, які називають фумаролами. Ці утворення виникають, коли гарячий газ і лава просочуються крізь боки вулкана, розтоплюючи сніговий покрив зверху та утворюючи печери. Коли пара виходить із цих печер, вона замерзає в холодному повітрі, утворюючи димарі, які можуть сягати висоти 60 футів.

Лавове озеро гори Еребус

Однією з найунікальніших особливостей гори Еребус є її лавове озеро, розташоване на вершині вулкана. На відміну від більшості вулканів, які мають центральну камеру з розплавленою породою, закриту твердою породою, магма гори Еребус виходить на поверхню. Це бурхливе озеро лави, глибина якого, за оцінками, сягає кілометрів і температура досягає 1700 градусів за Фаренгейтом, відкриває вченим рідкісне видовище внутрішньої роботи вулкана.

Дослідження гори Еребус

Гора Еребус є популярним місцем для вчених і фотографів. Дослідники зі станції Мак-Мердо Сполучених Штатів віддалено стежать за вулканом протягом усього року, збираючи дані про його сейсмічну активність, нахил і сигнали GPS. У польовий сезон тривалістю шість тижнів, з середини листопада до початку січня, вчені вирушають на гору Еребус, щоб провести більш поглиблені дослідження.

Фотограф Джордж Стайнмец зробив приголомшливі знімки крижаних печер і лавового озера гори Еребус під час експедиції, профінансованої Національним науковим фондом. Його фотографії були представлені в журналі Smithsonian, підкреслюючи красу та наукову значущість цього геологічного дива.

Небезпеки гори Еребус

Дослідження гори Еребус не позбавлене ризиків. Вулкан може вивергатися кілька разів на день, викидаючи лавові бомби, які можуть сягати десяти футів завширшки. Також поширені сильні вітри, хуртовини і біла імла, які часто тижнями утримують дослідників в їхньому таборі.

Майбутнє гори Еребус

Гора Еребус і вся Антарктика будуть у центрі посиленого наукового вивчення в 2007 році в рамках четвертого Міжнародного полярного року. Вчені вивчатимуть вплив континенту на світову погоду та досліджуватимуть потенціал життя в екстремальних умовах полюсів.

Крижані печери гори Еребус є особливо перспективними для відкриття невідомих форм життя. Незважаючи на коливання їх розмірів, вони підтримують відносно теплу температуру близько 32 градусів за Фаренгейтом. Це тепло забезпечує потенційний притулок для організмів, які адаптувалися до суворих умов Антарктики.

Висновок

Гора Еребус є свідченням сили та краси природи. Її унікальні геологічні особливості та постійна вулканічна активність роблять її захопливим місцем як для вчених, так і для шукачів пригод. У міру продовження досліджень ми можемо отримати глибше розуміння цього надзвичайного вулкана та його ролі в екосистемі Антарктики.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Пригода

Льодова пристрасть: подорож до Гренландії

by Зузана
written by Зузана

Подорож доطبق: подорож у лід і сніг

Лід і сніг: захоплення на все життя

Збірка есеїв Пітера Старка «Подорож до Гренландії» — це щирий гімн привабливості льоду та снігу. Ще з раннього віку Старк був зачарований цими замороженими стихіями, бачачи в них обличчя свого діда та батька. Це захоплення сформувало його життя, приводячи його до пригод у екстремальних видах спорту, подорожах та дослідженнях.

Арктичні дослідження

У «Подорожі до Гренландії» Старк бере читачів у подорож до Арктики, де зустрічається з народом інуїтів та їх унікальною культурою. Він описує барвисті будинки та собачі упряжки в Каанааку, Гренландія, а також сюрреалістичний досвід лову морських птахів «сіткою для тупиків».

Пристрасть Старка до Арктики поширюється на її природні дива. У «Країні вогню і льоду» він досліджує льодовики та лавові поля Ісландії, вивчаючи вулканічну історію острова та його роль у підготовці астронавтів до висадки на Місяць.

Каяк ескімосів: диво інженерії

Одним із найяскравіших моментів арктичних пригод Старка є його зустріч з каяком ескімосів. У «Дивній рибі» він захоплюється геніальною конструкцією цієї давньої байдарки, яка майже не змінилася за століття. Старк описує еластичну мембрану каяка, роз’ємний кіль та численні підшипники, які дозволяють йому гнутися та легко ковзати по хвилях.

Наука про сніг

Захоплення Старка снігом виходить за межі його естетичної привабливості. У «Короткій прогулянці у Фірншпігелі» він виголошує жвавий виклад про утворення та класифікацію снігу. Він описує різні типи снігу, від м’якого та подушкоподібного «меблів для вітальні» до твердого як скеля «снігу». Старк також досліджує терапевтичну користь ходіння по снігу, яку він порівнює з «ходінням по довгій стільниці з тонкого фарфору».

Екстремальні види спорту: розширення меж

Любов Старка до льоду та снігу поширюється на сферу екстремальних видів спорту. У «Стрибках віри» він бере читачів у захопливу подорож вниз по трампліні для стрибків з трампліна, описуючи приплив адреналіну та силу холодного та металевого середовища. Він також пробує свої сили в санному спорті та швидкісному спуску, підштовхуючи себе до меж швидкості та майстерності.

Радощі зими

Окрім своїх пригод, Старк також відзначає прості радощі зими у таких есе, як «Догляд за ідеальним льодом та його використання» і «Пошуки ідеальних саней». Він розмірковує про задоволення від гри в хокей та задоволення від догляду за саморобним ковзанкою. У «Крижаній лізі» він описує цілий зимовий сезон активності на озері свого дитинства, вловлюючи товариськість та ейфорію від катання на ковзанах, санках та підлідного лову.

Життя, побудоване на снігу

У всій «Подорожі до Гренландії» Старк розмірковує про глибокий вплив, який лід та сніг справили на його життя. Він бачить ці заморожені стихії як джерело одкровень та зв’язок із чимось більшим, ніж він сам. У «Житті, побудованому на снігу», він пише: «Якщо, будучи хлопчиком, я бачив на снігу обличчя свого батька, а в льоду — обличчя свого діда, то тепер я іноді уявляю обличчя Бога. Я вивчаю крутий, красивий, незайманий схил порошку, і його порожня, біла поверхня нічого не відкриває».

«Подорож до Гренландії» Пітера Старка — це захоплююча та спонукальна до роздумів збірка есе, яка досліджує привабливість льоду та снігу. За допомогою своїх яскравих описів та особистих роздумів Старк запрошує читачів поділитися його пригодами та оцінити красу та диво замороженого світу.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Науки про Землю

Вузькі каньйони: путівник найвидовищнішими ущелинами світу

by Роза
written by Роза

Каньйони щілини: Посібник найвидовищнішими вузькими проходами світу

Що таке каньйони щілини?

Каньйони щілини – це вузькі, високі канали, вирізані у твердій породі водною ерозією. Їх часто можна зустріти у районах з м’якою породою та екстремальним кліматом, наприклад, на південному заході США та в Австралії.

Як утворюються каньйони щілини?

Каньйони щілини починаються як невеликі тріщини у породі. Згодом зливи від сильних дощів просочуються у ці тріщини і несуть із собою осади та уламки, які повільно руйнують породу, розширюючи та поглиблюючи тріщини, перетворюючи їх на каньйони щілини. Пісковик найбільш сприйнятливий до такої ерозії, але каньйони щілини також можуть утворюватися у вапняку, граніті, базальті та інших типах порід.

Походи каньйонами щілини

Походи каньйонами щілини можуть бути захоплюючим досвідом, але важливо усвідомлювати потенційні небезпеки. Зливи та екстремальні умови можуть зробити ці каньйони небезпечними, тому дуже важливо ретельно планувати похід і за потреби брати з собою провідника.

Каньйон Антилопи, Арізона

Каньйон Антилопи — один із найпопулярніших каньйонів щілини у світі. Він має дві частини, верхню та нижню, кожна з яких має свої унікальні характеристики. Верхній каньйон Антилопи має ширші стежки та більше підходить для сімей, тоді як Нижній каньйон Антилопи є вужчим, довшим і глибшим, що робить його більш складним.

Каньйон Robber’s Roost, Юта

Каньйон Robber’s Roost — це історичний каньйон щілини, який колись був притулком для злочинців. Він має три різні секції: верхнє плато, каньйони щілини та більші каньйони. Для відвідування цього каньйону потрібен дозвіл, і щодня видається лише два дозволи.

Сік, Йорданія

Сік — це величезний каньйон щілини, що веде до стародавнього міста Петра. Це один із двох основних проходів до археологічного об’єкта. На відміну від більшості каньйонів щілини, Сік був утворений тектонічними плитами, які розділили гору.

Buckskin Gulch, Юта

Buckskin Gulch — найдовший каньйон щілини у Сполучених Штатах і, можливо, у світі. Він також є одним із найнебезпечніших. 12-мильний шлях вузький, а стіни сягають 400 футів заввишки. Є лише один шлях евакуації на півдорозі до каньйону, тому важливо бути готовим до злив.

Кольоровий каньйон, Єгипет

Кольоровий каньйон — це каньйон щілини на Синайському півострові Єгипту зі стінами закручених кольорів. Порода — це комбінація пісковика та вапняку з відкладеннями магнію та оксиду заліза. Каньйон має довжину лише близько півмилі, що робить його гарним варіантом для короткого походу.

Каньйон Claustral, Австралія

Каньйон Claustral — це каньйон щілини в австралійських Блакитних горах. Доступ до нього можна отримати, спустившись на мотузці серією водоспадів і перебравшись через валуни. Каньйон відомий своїми моховими стінами та технічними викликами скелелазіння.

Гарячі джерела Арізони, Арізона

Пішохідна стежка Arizona Hot Springs пролягає через багато каньйонів щілини та чотири різні ландшафти. По дорозі мандрівники можуть насолоджуватися природними гарячими джерелами та серією басейнів із різною температурою. Стежка продовжується до річки Колорадо, де є місця для кемпінгу.

Поради щодо походів каньйонами щілини

  • Ретельно плануйте і беріть із собою провідника, якщо потрібно.
  • Знайте про небезпеку злив.
  • Одягайте відповідний одяг та взуття.
  • Беріть із собою багато води та перекусів.
  • Повідомте когось про свій маршрут.
  • Залишайтеся на стежці та уникайте підйому на стіни каньйону.
  • Поважайте природне середовище та забирайте з собою все, що принесли.

Дотримуючись цих порад, ви можете безпечно насолоджуватися красою та дивами каньйонів щілини.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Фотографія

Фотографування міст-примар: сутність Дикого Заходу

by Зузана
written by Зузана

Фотографування міст-примар: у пошуках сутності американського Заходу

Відкриваючи шахту з видобутку кристалів: зачаровану коштовність штату Колорадо

Затиснута поміж величних вершин Скелястих гір Колорадо, шахта з видобутку кристалів манить фотографів своїм лячним шармом. Це занедбане місто-примара колись було галасливим шахтарським центром, але його славетні дні відійшли у минуле, залишивши по собі руйнування, що шепочуть історії минувшини.

Фотограф Бертольд Штайнгільбер вирушив у подорож, щоб закарбувати сутність шахти з видобутку кристалів крізь об’єктив своєї камери. Озброївшись техніками мальовки світлом, він прагнув висвітлити забуту красу міста й розкрити його приховані таємниці.

Мистецтво мальовки світлом: розсіюючи темряву

Мальовка світлом, також відома як Lichtmalerei, є унікальною фотографічною технікою, що передбачає використання єдиного джерела світла для вибіркового освітлення частин сцени. Штайнгільбер орудував цією технікою, наче пензлем, блукаючи в пітьмі та малюючи світлом.

Ретельно контролюючи рухи та інтенсивність свого світла, Штайнгільбер перетворив руїни шахти з видобутку кристалів у неземні краєвиди. Млин тунелю гори Шип, розташований на небезпечному виступі скелі з видом на річку Кристал, став символом незламного духу міста.

Боді: добре збережене місто-примара у Каліфорнії

Подорожуючи далі за межі Колорадо, Штайнгільбер спрямував свій об’єктив на Боді, штат Каліфорнія, місто-примара, відоме своїми надзвичайно збереженими будівлями. На відміну від багатьох занедбаних міст, інтер’єри Боді залишилися недоторканими, відкриваючи вікно у життя його колишніх мешканців.

Штайнгільбер провів кілька ночей, досліджуючи зруйновані структури Боді, захоплюючись деталями, що пережили плин часу. Гральні карти, стіл для рулетки й навіть пляшка віскі, що залишилася недоторканою на піаніно, натякали на бурхливе минуле міста.

Зустрічі з привидами та потойбічне

Фотографічна подорож Штайнгільбера не обійшлася без низки моторошних зустрічей. Фотографуючи спальню у добре збереженому будинку в Нью-Мексико, він був застережений щодо його репутації пристанища привида. Легенди розповідали про привида, який торкався відвідувачів, залишаючи на їхній шкірі пекучий холод.

Не злякавшись, Штайнгільбер розставив свою апаратуру та терпеливо чекав. Однак привид лишався невловимим, і на його фотографіях не вдалося зафіксувати жодних слідів його присутності. Можливо, розмірковував він, його фототехніка відлякала привида.

Виклики та радощі фотографування міст-примар

Фотографування міст-примар ставить перед собою унікальні виклики. Занедбані будівлі часто є крихкими та нестійкими, що вимагає обережної навігації. Несприятливі погодні умови також можуть перешкодити прогресу, як це сталося зі Штайнгільбером під час його візиту до шахти з видобутку кристалів.

Попри перешкоди, Штайнгільбер з ентузіазмом приймав виклики. Він насолоджувався можливістю закарбувати сутність цих забутих місць, зберігаючи їхні історії для майбутніх поколінь.

Поради щодо фотографування міст-примар

Для початківців фотографів міст-примар Штайнгільбер дає декілька цінних порад:

  • Будьте терплячими: фотографування міст-примар потребує терпіння та наполегливості. Дочекайтеся правильного освітлення та погодних умов і не бійтеся повторно відвідувати локації.
  • Поважайте навколишнє середовище: занедбані будівлі є крихкими рештками минулого. Ставтеся до них з повагою та не завдавайте шкоди.
  • Вивчайте історію: досліджуйте міста-примари, які плануєте відвідати. Розуміння їхньої історії допоможе вам оцінити їхній унікальний характер і розповісти їхні історії через ваші фотографії.
  • Експериментуйте зі світлом: не бійтеся експериментувати з різними техніками освітлення. Мальовка світлом може додати трішки магії вашим зображенням міст-примар.
  • Будьте готові до несподіваного: фотографування міст-примар сповнене сюрпризів. Будьте готові до несподіваного та приймайте виклики й можливості, що трапляються на вашому шляху.
0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Newer Posts
Older Posts