Home Наука Антропологія
Category:

Антропологія

Антропологія

Сімейне життя неандертальців: погляд крізь стародавні сліди в Ле Розель

by Роза
written by Роза

Сімейне життя неандертальців: погляд крізь стародавні сліди

Відкриття стародавніх слідів

У прибережному регіоні Нормандії, Франція, незвичайне відкриття пролило світло на життя наших доісторичних предків: неандертальців. На археологічному майданчику Ле Розель було виявлено сотні слідів неандертальців, які дають рідкісну змогу зазирнути в їхню сімейну динаміку та соціальну поведінку.

Розкопки та аналіз

Починаючи з 2012 року дослідники ретельно розкопували місцевість, відкривши 257 слідів, датованих 80 000 років тому. Ці сліди, збережені в шарах осаду, були зроблені приблизно 10-13 неандертальцями, переважно дітьми віком від двох років до підліткового віку.

Уявлення про сімейну структуру

Переважання дитячих слідів у Ле Розелі свідчить про те, що група складалася переважно з сімей. Це відкриття кидає виклик попереднім припущенням про соціальні структури неандертальців, які вважалися більш зосередженими на полюванні та війні. Велика кількість дитячих слідів вказує на те, що сімейне життя відігравало важливу роль у суспільстві неандертальців.

Присутність дорослих та їхній зріст

Хоча більшість слідів належать дітям, також було знайдено принаймні один набір дорослих слідів. Екстраполюючи розмір слідів, дослідники припустили, що зріст цього дорослого становив близько 5’8″, що наближається до середнього зросту чоловіків у Сполучених Штатах сьогодні. Це відкриття кидає виклик усталеному переконанню, що неандертальці були відносно невисокими.

Мить у часі

Сліди в Ле Розелі дають унікальну можливість вивчати життя неандертальців протягом короткого періоду. На відміну від інших археологічних пам’яток, які представляють тривалі періоди проживання, ці сліди показують знімок певного моменту в часі. Вони розкривають склад групи та припускають, що вони могли займатися такими видами діяльності, як збирання їжі чи гра.

Культурне значення

Окрім уявлень про сімейне життя, сліди Ле Розеля також свідчать про культуру неандертальців. Пов’язані зі слідами матеріали, пов’язані з забоєм тварин і виробництвом кам’яних знарядь, вказують на те, що група займалася прожитковими видами діяльності. Це відкриття підтверджує зростаючий обсяг доказів того, що неандертальці були висококваліфікованими та адаптованими гомінідами.

Збереження та спадщина

Незважаючи на їхню чудову збереженість протягом понад 80 000 років, сліди Ле Розеля стикаються з загрозою прибережної ерозії. Дослідники застосували хімічні методи для консервації та підйому деяких слідів, але багато з них було втрачено через безперервні вітри Ла-Маншу. Збереження цих слідів має вирішальне значення для розуміння поведінки неандертальців і збереження їхньої спадщини для майбутніх поколінь.

Майбутні дослідження

Відкриття слідів Ле Розеля відкрило нові напрямки для досліджень суспільства неандертальців. Майбутні дослідження зосередяться на більш детальному аналізі слідів, вивченні зв’язку між розміром ноги та віком, а також дослідженні екологічних факторів, які вплинули на їхнє збереження. Поточне вивчення цих слідів обіцяє ще більше прояснити життя наших доісторичних предків і їхнє місце в людській еволюції.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Антропологія

Канібалізм: історична перспектива

by Роза
written by Роза

Канібалізм: історична перспектива

Розуміння канібалізму

Канібалізм, акт споживання людської плоті, має довгу і складну історію. Протягом століть він практикувався як техніка виживання, культурний ритуал і засіб прожитку.

Канібалізм для виживання

У надзвичайних ситуаціях, таких як голод або коли опиняються в дикій місцевості, люди вдавалися до канібалізму, щоб вижити. Показовим прикладом є Група Доннера, гурт американських піонерів, які застрягли в горах Сьєрра-Невада взимку 1846-47 років. Вичерпавши свої запаси їжі, деякі члени групи звернулися до канібалізму, щоб залишитися живими.

Культурні ритуали та залякування

Канібалізм також був включений до різних культурних практик по всьому світу. Деякі племена споживали тіла своїх померлих родичів як спосіб вшанування їхньої пам’яті та встановлення зв’язку з ними. У певних культурах канібалізм використовувався як засіб залякування, коли воїни їли плоть своїх ворогів, щоб нагнати на них страх.

Історичні випадки канібалізму

Колорадський канібал: Альфред Пекер

Альфред Пекер, відомий як Колорадський канібал, був шукачем, який у 1874 році повів групу з шести чоловіків у дику місцевість Колорадо. Коли чоловіки зникли, Пекер повернувся на самоті, заявивши, що їх убили індіанці. Однак згодом з’явилися докази того, що Пекер убив і з’їв своїх супутників.

Бун Хелм: гірський канібал

Бун Хелм був фронтовиком, який зізнався в заняттях канібалізмом під час двох окремих експедицій у гори. Він стверджував, що їв тіла своїх супутників, коли їжа ставала дефіцитною.

Друга світова війна та канібалізм

Під час Другої світової війни японських солдатів звинувачували в канібалізмі на тихоокеанському театрі воєнних дій. В одному з випадків група японських солдатів обезголовила двох американських льотчиків і з’їла їхнє тіло. Цей інцидент викликав питання про законність канібалізму згідно з міжнародним правом.

Правовий статус канібалізму

У більшості країн сьогодні канібалізм є незаконним. Однак у США чи більшості європейських країн немає спеціальних законів проти нього. Натомість особам, які вчиняють акти канібалізму, зазвичай пред’являють звинувачення у вбивстві, нарузі над трупом або некрофілії.

Докази стародавнього канібалізму

Археологічні дані свідчать про те, що канібалізм практикували стародавні культури. Вчені виявили людські кістки з порізами, характерними для використання лез, які застосовуються для забою тварин. Генетичні дослідження також вказують на те, що певні популяції, можливо, виробили генетичну стійкість до інфекцій, пов’язаних з канібалізмом.

Сучасні погляди на канібалізм

Сьогодні канібалізм зазвичай розглядається з жахом і огидою. Він вважається табуйованою практикою, яка порушує соціальні та етичні норми. Однак деякі дослідники стверджують, що канібалізм, можливо, відіграв роль у виживанні та еволюції популяцій людей у минулому.

Висновки

Канібалізм — складне явище з довгою й різноманітною історією. Його практикували з різних причин: від виживання до ритуалів і залякування. Хоча сьогодні він є незаконним у більшості країн, він залишається предметом захоплення та суперечок серед істориків, антропологів та інших учених. Розуміння історії канібалізму може дати уявлення про темніші аспекти людської поведінки та шляхи, якими розвивалися наші суспільства.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Антропологія

Люди та неандертальці: чи були схрещування?

by Роза
written by Роза

Люди і неандертальці: чи схрещувалися вони?

Генетичні докази

У 2010 році новаторське дослідження показало, що люди поділяють 1-4% своїх генів з неандертальцями. Це відкриття викликало бурхливі дебати про те, чи схрещувались наші предки.

Гіпотеза схрещування

Прихильники гіпотези схрещування стверджують, що наявність неандертальської ДНК у сучасних людських геномах є доказом гібридизації. Згідно з їхніми моделями, відносно невелика кількість зв’язків між людьми і неандертальцями може пояснити спостережуване генетичне перекриття.

Гіпотеза відсутності схрещування

Однак інші дослідники стверджують, що генетичну схожість між людьми і неандертальцями можна пояснити структурою популяції. Вони припускають, що геном неандертальця мав генетичну ознаку, яка також була присутня у групі доісторичних африканців. Коли ця африканська популяція породила сучасних людей, вони успадкували цю ознаку, що призвело до появи неандертальської ДНК у сучасних геномах без необхідності схрещування.

Протилежні дослідження

Два нещодавні дослідження представили протилежні погляди на питання схрещування. Доповідь, опублікована в PNAS, припускає, що люди і неандертальці ніколи не схрещувалися, тоді як інше дослідження, заплановане до публікації в PLoS ONE, рішуче виступає за схрещування.

Дослідження PNAS

Дослідження PNAS створило модель, припускаючи, що африканська популяція мала структурований генетичний склад. Вони виявили, що ця модель може передбачити поточний геном людини без будь-якого схрещування. Однак дослідження визнає, що певне схрещування могло мати місце, але потомство, ймовірно, не було життєздатним.

Дослідження PLoS ONE

З іншого боку, дослідження PLoS ONE стверджує, що схрещування дійсно відбувалося, але було нечастим. Їхня модель припускає, що від 197 до 430 зв’язків між людьми і неандертальцями могли ввести неандертальську ДНК у сучасні євразійські геноми.

Інтерпретація доказів

Інтерпретація генетичних доказів схрещування людини і неандертальця є складною. Вчені працюють із крихкою і важковидобувною ДНК, і вони повинні покладатися на моделі, щоб зробити висновок про те, як ці два види взаємодіяли.

Динаміка популяції

Антрополог Кріс Стрінгер припускає, що зустрічі між людьми і неандертальцями відбувалися хвилями. У ранніх хвилях невеликі групи сучасних людей зустрічалися з великими групами неандертальців. Пізніші хвилі побачили б зворотну ситуацію.

Вплив структури популяції

Структура популяції може суттєво вплинути на генетичний аналіз. Якщо різні групи людей жили ізольовано, вони накопичували б унікальні генетичні ознаки. Коли ці групи пізніше вступали в контакт, генетичну схожість між ними можна було б неправильно витлумачити як доказ схрещування.

Мітохондріальна ДНК

Мітохондріальна ДНК успадковується виключно від матері. Відсутність неандертальської мітохондріальної ДНК у геномах сучасних людей свідчить про те, що будь-яке потомство, що виникло внаслідок схрещування між людиною і неандертальцем, ймовірно, не було життєздатним.

Майбутні дослідження

Потрібні додаткові дослідження, щоб повністю зрозуміти природу взаємодії між людиною і неандертальцем. Вченим потрібне краще розуміння стародавніх структур популяцій і того, як вони вплинули на генетичний склад сучасних людей.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Антропологія

Давні сліди в Танзанії можуть переписати історію людської еволюції

by Роза
written by Роза

Давні сліди можуть переписати історію людської еволюції

Загадкові сліди

У 1970-х роках у вулканічному попелі в Танзанії було виявлено набір чудово збережених людських слідів віком 3,66 мільйона років. Спочатку ці сліди приписували австралопітеку афарському, виду, до якого належить відомий викопний екземпляр «Люсі». Це відкриття дало конкретні докази того, що людські предки ходили прямо на двох ногах.

Однак нещодавнє дослідження поставило під сумнів припущення, що A. afarensis був єдиним двоногим гомінідом у цій місцевості в той час. Новий набір слідів, знайдений лише за милю від початкових слідів A. afarensis, став предметом нового розслідування.

Оскарження гіпотези про ведмедя

Спочатку виявлені сліди були відкинуті як сліди молодого ведмедя через їхній відмінний вигляд. Однак ретельне порівняння з ведмежими відбитками виявило суттєві відмінності, що змусило дослідників поставити під сумнів гіпотезу про ведмедя.

Повернення до давньої загадки

Озброєні технологіями 21 століття та свіжим поглядом, група вчених повернулася на місце, де були знайдені сліди. Використовуючи високотехнологічні методи візуалізації, вони ретельно задокументували сліди та порівняли їх з іншими відомими відбитками.

Унікальні характеристики

Нові сліди виявили кілька відмінних характеристик, які відрізняли їх як від людських, так і від ведмежих відбитків. Великий палець був більшим, ніж другий палець, що є особливістю, виявленою у людських предків, але не у ведмедів. Крім того, сліди вказували на перехресний зразок ходьби, коли одна нога перетинає середню лінію тіла, поведінка, яка не спостерігається у ведмедів чи шимпанзе.

Кандидат на новий гомінід

Ці унікальні характеристики змусили дослідників припустити, що сліди могли належати раніше невідомому виду гомінідів, можливо, все ще в межах роду австралопітеків. Цей вид міг співіснувати з A. afarensis та мати відмінний стиль двоногої ходьби.

Множинні шляхи до біпедалізму

Відкриття ставить під сумнів давнє переконання, що біпедалізм розвивався лінійно. Натомість це припускає, що могли бути різні еволюційні шляхи до біпедалізму, оскільки різні види гомінідів пристосовувалися до свого середовища унікальними способами.

Поточна дискусія

Хоча висновки є інтригуючими, деякі вчені залишаються скептичними, стверджуючи, що потрібні додаткові докази, щоб підтвердити наявність нового виду гомінідів. Подальші дослідження, включаючи додаткові розкопки та порівняльний аналіз, будуть вирішальними для визначення справжньої особистості творців слідів.

Еволюційні наслідки

Якщо підтвердяться, ці сліди та потенційне відкриття нового виду гомінідів можуть мати глибокі наслідки для нашого розуміння людської еволюції. Це кине виклик встановленим теоріям про походження біпедалізму та проллє світло на різноманітність ранніх видів гомінідів.

Майбутні дослідження

Відкриття цих давніх слідів викликало новий інтерес до стоянок в Летолі. Майбутні розкопки та дослідження можуть виявити додаткові докази, які допоможуть розгадати загадки, що оточують цих загадкових гомінідів та їх місце в нашій еволюційній історії.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Антропологія

Хобіт з Флоресу: нові дані знову розпалили дебати

by Пітер
written by Пітер

Хоббіт з Флоресу: Нові докази розпалюють суперечки

Відкриття та перші висновки

У 2003 році на індонезійському острові Флорес було здійснено революційне відкриття: рештки давніх людей надзвичайно малого розміру. Дослідники, які зробили це відкриття, дійшли висновку, що ці рештки належали до нового виду Homo, якому вони дали прізвисько “хоббіт з Флоресу”. Це відкриття було розцінене як одне з найважливіших у галузі еволюції людини за понад століття.

Суперечки та дискусії

Однак початкові висновки зустріли скептицизм з боку деяких учених. Дехто стверджував, що одного черепа недостатньо, щоб встановити новий вид, тоді як інші припускали, що невеликий розмір черепа міг бути наслідком хвороби, а не унікальною еволюційною рисою.

Нові дослідження розпалюють суперечки

Тепер дві нові статті, опубліковані дослідниками з Penn State та інших установ, знову розпалили дебати щодо хоббіта з Флоресу. В одній зі статей дослідники стверджують, що череп з Флоресу не належить до нового виду, а радше є черепом давньої людини із синдромом Дауна.

Докази синдрому Дауна

Дослідники вказують на кілька аргументів, що підтверджують їхню гіпотезу. По-перше, вони зауважують, що виміри та ознаки черепа з Флоресу відповідають сучасним проявам синдрому Дауна. Крім того, коротші стегнові кістки особини також узгоджуються із синдромом Дауна.

Перебільшений розмір черепа

Дослідники також стверджують, що початковий звіт про рештки з Флоресу перебільшував їхній невеликий розмір. Вони провели власні виміри і виявили, що череп насправді більший, ніж повідомлялося раніше, і входить до діапазону, передбаченого для сучасної людини із синдромом Дауна з того ж географічного регіону.

Зріст і статура

Дослідники також зазначають, що скелет з Флоресу належав особині, зріст якої становив трохи більше чотирьох футів, що можна порівняти зі зростом деяких сучасних людей на Флоресі. Це ще більше свідчить про те, що особина могла не належати до окремого виду, а була людиною з генетичним захворюванням.

Опір гіпотезі

Незважаючи на докази, представлені в нових статтях, деякі дослідники все ще чинять опір “гіпотезі хворого хоббіта”. Вони стверджують, що рештки з Флоресу все ще демонструють унікальні риси, які не можна повністю пояснити синдромом Дауна.

Наслідки для еволюції людини

Дебати щодо хоббіта з Флоресу мають важливі наслідки для нашого розуміння еволюції людини. Якщо хоббіт з Флоресу справді є людиною із синдромом Дауна, це означатиме, що це захворювання існує в популяціях людей набагато довше, ніж вважалося раніше. Крім того, це кине виклик традиційному погляду на еволюцію людини як лінійний прогрес від менших до більших видів.

Поточні дослідження

Дебати щодо хоббіта з Флоресу, ймовірно, триватимуть ще деякий час. Необхідні подальші дослідження, щоб повністю зрозуміти природу решток з Флоресу та їхнє місце в еволюції людини. Однак нові докази, представлені в останніх статтях, безумовно, знову розпалили дискусію та відкрили нові шляхи для досліджень.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Антропологія

Таємничі черепи розкривають нові секрети людської еволюції

by Роза
written by Роза

Нове дослідження припускає, що черепи можуть представляти нового предка людини

Відкриття та характеристики

У 2007 та 2014 роках у Лінцзіні, Китай, було виявлено два черепи скам’янілостей. Ці черепи, що датуються від 100 000 до 130 000 років тому, мають унікальне поєднання рис, яке спантеличило дослідників.

Морфологічна мозаїка

Черепи демонструють «морфологічну мозаїку», поєднуючи характеристики як людей, так і неандертальців. У них є подібні до неандертальців слухові канали, низькі та плоскі мозкові коробочки, як у східноєвразійських людей, а також подібності до ранніх сучасних людей Старого Світу.

Відмінна природа

Відмінна природа цих черепів свідчить про те, що вони можуть належати до абсолютно іншого виду, який не є ні повністю людським, ні неандертальцем, але має риси обох.

Можливий зв’язок із денисівцями

Одна з гіпотез полягає в тому, що черепи належать денисівцям, стародавньому людському родичу, нещодавно виявленому за допомогою генетичного аналізу. Хоча дослідницька група уникає прямого зазначення цього зв’язку, експерти вважають, що черепи відповідають тому, що відомо про денисівців.

Невідома чи нова архаїчна людина

Дослідницька група обережно припускає, що черепи можуть представляти «різновид невідомої чи нової архаїчної людини». Вони вказують на те, що черепи свідчать про регіональну еволюцію у Східній Азії у той час, коли співіснувало декілька видів гомінідів.

Заповнення прогалини у викопних записах людини

Ерік Трінкаус, один з авторів дослідження, підкреслює важливість черепів у заповненні прогалини у викопних записах людини. Він вважає, що вони демонструють «єдність та динамічну природу еволюції людини».

Невідповідні питання

Незважаючи на революційне відкриття, черепи також викликали низку невирішених питань. Відсутність генетичного матеріалу з черепів заважає дослідникам остаточно визначити їхній вид. Необхідний подальший аналіз та порівняння з іншими рештками гомінідів.

Цікаві наслідки

Відкриття цих загадкових черепів викликало інтригуючі запитання щодо співіснування та еволюції видів гомінідів. Це кидає виклик нашому розумінню людського походження та різноманітності наших предків.

Майбутні дослідження

Поточні дослідження зосередяться на отриманні генетичного матеріалу з черепів, щоб розгадати їхню справжню ідентичність. Порівняльний аналіз із відомою ДНК гомінідів проллє світло на їхні еволюційні зв’язки та надасть чіткішу картину складної картини людської історії.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Антропологія

Людська рука: еволюція від машини для дроблення кісток?

by Пітер
written by Пітер

Чи еволюціонувала людська рука як машина для дроблення кісток?

Еволюція людської руки

Учені довгий час вважали, що еволюція людської руки з її унікальними протиставленими великими пальцями та вправними пальцями тісно пов’язана з розвитком кам’яних знарядь близько 2,6 мільйонів років тому. Кам’яні знаряддя, від грубих молотків до гострих осколків, були створені Homo habilis, давнім людським видом, відомим як «спритний чоловік».

Рання діяльність гомінідів

Ранні гомініди займалися різними видами діяльності, пов’язаними з виготовленням знарядь, включаючи полювання, збирання їжі та готування. Однак недавнє дослідження, опубліковане в Journal of Human Evolution, припускає, що одна конкретна дія — розбивання кісток тварин для отримання їхнього мозку — мала значний вплив на розвиток ранньої анатомії руки.

Вживання мозку кісток і розвиток руки

Мозок кісток є поживною, висококалорійною їжею. Ранні люди з руками, більш придатними для розбивання кісток і вилучення мозку, могли мати перевагу у виживанні у суворих умовах доісторичної епохи. Цей селективний тиск міг призвести до поступової еволюції рук зі збільшеною спритністю та силою.

Розбивання кісток і спритність

Щоб перевірити цю гіпотезу, дослідники попросили 39 добровольців виконати різні види діяльності плейстоценової ери, носячи ручний датчик тиску, який називається Pliance. Ця система дозволила їм виміряти кількість тиску, що чиниться на кожен палець під час таких дій, як розколювання горіхів, вилучення мозку та оббивання кременю.

Результати

Результати показали, що великий палець, вказівний палець і середній палець постійно відігравали вирішальну роль у цих видах діяльності. Розбивання кісток і виробництво кам’яних відколів вимагали найвищого рівня тиску, тоді як розколювання горіхів вимагало найменшого. Це припускає, що вимоги до розбивання кісток могли відігравати важливу роль у формуванні спритності людської руки.

Порівняння з приматами

Хоча сучасні люди та примати мають протиставлені великі пальці, довжина наших пальців відрізняється. Мавпи та мавпи мають коротші великі пальці та довший пальці, що ідеально підходить для розгойдування на деревах. Навпаки, у людей подовжені великі пальці та коротші пальці, призначені для точного захоплення. Цікаво, що дослідження 2015 року показало, що рука нашого спільного предка більше нагадувала людину, ніж приматів, що свідчить про те, що людська рука більш «примітивна».

Мавпи-капуцини та кам’яні знаряддя

Нещодавні спостереження за мавпами-капуцинами в Панамі, які використовують кам’яні знаряддя для розбивання молюсків та інших продуктів харчування, підкреслюють різноманітність використання знарядь серед нелюдських приматів. Це відкриття додає до зростаючих доказів того, що використання знарядь не є унікальним для людей, а еволюціонувало незалежно у різних видів.

Висновки

Дослідження споживання мозку кісток і розвитку руки проливає світло на багатогранну природу еволюції людської руки. Виготовлення кам’яних знарядь, безумовно, вплинуло на розвиток рук наших предків, але не можна ігнорувати важливість добування кісткового мозку. Еволюція людської руки — складна історія, сформована комбінацією екологічних тисків, селективних переваг і технологічних досягнень.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Антропологія

«Велика міграція людини»: сюрпризи, загадки і великі запитання людської еволюції

by Пітер
written by Пітер

Гай Гульотта про “Велику міграцію людства”

Гай Гульотта є незалежним науковим письменником, який писав для таких престижних видань, як Washington Post, New York Times, National Geographic, Wired і Discover. Він також є постійним автором журналу Smithsonian, для якого написав статтю “Велика міграція людства”.

Еволюція людини та аналіз ДНК

Гульотта пише про еволюцію людини майже десять років і був свідком швидкого прогресу в цій галузі, значною мірою завдяки революційному впливу аналізу ДНК.

“Ця історія була чудовою нагодою спробувати об’єднати все разом”, – каже Гульотта. – “Археологічні записи, викопні рештки людини та аналіз ДНК надають достатньо інформації, щоб намалювати набагато детальнішу картину, ніж я собі уявляв”.

Дослідження та звіт про “Велику міграцію людства”

Щоб дослідити і зробити звіт про “Велику міграцію людства”, Гульотта заглибився у наукові праці, вивчав аналіз ДНК і шукав репрезентативні місця, які могли б проілюструвати цю історію. Печера Бломбос у Південній Африці, з її надзвичайно важливим відкриттям, що документує сучасну людську поведінку, стала центральним пунктом його дослідження.

Несподіванки та вільні кінці

Гульотта був здивований обсягом інформації, доступної з археологічних, викопних і ДНК доказів. Проте він також визначив деякі незвичні вільні кінці.

“Я скептично налаштований щодо інтерпретації, наведеної в історії Кафзеха”, – каже він. – “І думаю, що Джвалапурам в Індії може бути набагато важливішим місцем, ніж здається”.

Нерозв’язані питання

Гульотта підкреслює кілька важливих питань, які залишаються без відповіді:

  • Чи є Хоббіт патологічним Homo Sapiens чи окремим видом?
  • Що сталося з неандертальцями: їх знищили, вони вимерли чи були поглинені своїми сучасними наступниками?
  • Чому є так мало сучасних людських решток у період від 20 000 до 150 000 років тому?
  • Чому в Європі немає сучасних людських решток, пов’язаних із сучасними людськими артефактами до 20 000 років тому?
  • Коли і як сучасні люди заселили Новий Світ?

Рання міграція людей до Америки

Гульотта обговорює докази ранньої міграції людей до Америки, включаючи автентичність чилійського місця Монте-Верде, що датується 14 000 років тому. Він також згадує про можливість того, що присутність людини в Америці могла бути ще більш ранньою.

Висновки

Стаття Гульотти дає повний огляд поточного стану знань про еволюцію і міграцію людини. Хоча багато питань залишаються без відповіді, прогрес в аналізі ДНК та інших методах дослідження проливають нове світло на наше розуміння нашого походження та розповсюдження.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Антропологія

Люди і війна: руйнування міфу про мирного дикуна

by Роза
written by Роза

Люди і війна: руйнування міфу про мирного дикуна

Археологічні докази розбивають ілюзію

Протягом усієї історії війна була постійним супутником людства. Всупереч міфу про мирного, благородного дикуна, археологічні докази розкривають всепроникну і смертельну реальність війни в минулому. Від барельєфів ассірійських воїнів до стел, що зображують єгипетських фараонів, які перемагають своїх ворогів, стародавні артефакти малюють похмуру картину конфлікту.

Навіть серед «мирних» суспільств, таких як корінні американці, аборигени, ескімоси і бушмени, археологічні, антропологічні та екологічні дані свідчать про те, що війна була поширеною і смертельною. Стівен А. ЛеБлан, археолог з Гарварду, стверджує, що люди і війна завжди йшли рука об руку.

Екологічний дисбаланс: основний фактор конфлікту

ЛеБлан визначає екологічний дисбаланс як основну причину війни. Коли населення перевищує пропозицію продовольства або земля деградує, люди змагаються за обмежені ресурси, що призводить до спалахів конфліктів. Наприклад, Близький Схід і Балкани мають довгу історію екологічного стресу і деградації, що сприяє їхнім поточним конфліктам.

Війна в нашому приматному походженні

Потяг до ведення війни сягає далеко в нашу еволюційну історію. Наші найближчі родичі приматів, такі як шимпанзе, беруть участь у жорстоких актах війни, відображаючи людські конфлікти. У міру того, як люди еволюціонували, насильство ставало нормою, різко контрастуючи з романтизованим поняттям благородного дикуна, популяризованим Руссо та його послідовниками.

Скелетні рештки розповідають похмуру історію

Скелетні рештки з усього світу надають незаперечні докази жахливого насильства. Місця поховань стародавніх аборигенів, мисливців-збирачів без постійних поселень, виявляють ознаки насильницької смерті, різанини та спеціалізованої зброї, призначеної для війни. Цей суворий доказ кидає виклик міфу про мирного примітива.

Сільське господарство: каталізатор для посилення війни

Перехід від збирання до землеробства приблизно 10 000 років до н.е. приніс значні екологічні стреси. Зростання населення призвело до посиленої експлуатації природних ресурсів, що зробило війну більш поширеною і смертоносною, ніж у добу збирання.

Американські манери: закорінені в егалітаризмі

Джудіт Мартін, також відома як Міс Маннерс, досліджує унікальну етикетку американського суспільства у своїй книзі «Star-Spangled Manners». Вона приписує американським манерам фундаментальну віру в рівність, яка походить від засновників нації. Цей егалітарний дух проявляється у бадьорому прямолінійному і практичному ставленні.

Американський оптимізм і робоча етика

Мартін визначає оптимізм і сильну робочу етику як визначальні риси американського характеру. Американці вірять у можливість успіху, навіть перед лицем невдач. Вони цінують наполегливу працю і розглядають дозвілля як щось, що потрібно заробити, а не як право.

Невпевнені американські стосунки з слугами

Мартін також вивчає невпевнені американські стосунки з слугами. Американці розриваються між бажанням зручності і дискомфортом від думки, що хтось їм прислуговує. Ця напруга відображає ширший американський дискомфорт із соціальною ієрархією.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Антропологія

Ритуали бенкетів: наріжні камені людської цивілізації

by Пітер
written by Пітер

Ритуали бенкетів: наріжні камені людської цивілізації

Сила їжі та напоїв

Протягом усієї історії людства їжа й напої відігравали вирішальну роль у формуванні суспільної поведінки. В осілих суспільствах хліб і вино стали символами цивілізації, що уособлюють здатність контролювати природу і перетворювати дике на цивілізоване. Ці перетворення нелегко здійснити самостійно, вони вимагають співпраці та взаємодії між особистостями.

Археологічні свідчення співпраці

Археологічна теорія нині припускає, що співпраця була рушійною силою у виникненні цивілізації в усьому світі. Одним із наріжних каменів цієї співпраці є ритуалізоване споживання їжі та напоїв у певні години та місця, відоме як бенкет.

Бенкети у культурі Паракас

У культурі Паракас стародавнього Перу бенкети були важливим аспектом суспільного життя. Археологи виявили свідчення великих бенкетів на місці Серро-дель-Хентіль, багаторівневої монументальної платформи. Розкопки виявили велику кількість артефактів, зокрема текстиль, кераміку, продукти харчування та людські жертвоприношення.

Геогліфи та астрономія

На сухих пампасах, що підносяться над долиною Чінча, народ Паракас спорудив лінійні геогліфи, малюнки, викарбувані на пустельному ландшафті. Ці геогліфи були вирівняні за заходом сонця в день літнього сонцестояння, що свідчить про важливість астрономії в культурі Паракас.

Аналіз стронцію та географічне походження

Аналіз стронцію з органічних об’єктів, знайдених у Серро-дель-Хентіль, виявив широкий спектр географічного походження, включаючи басейн Тітікака та південне узбережжя Перу. Це говорить про те, що народ Паракас створював союзи та включав предмети й людей з далеких регіонів у свої ритуальні бенкети.

Стратегії співпраці

Приклад Паракаса показує, що успішні кооперативні товариства в стародавньому Перу охоплювали широкий загал людей та предметів. Ця стратегія створення широких альянсів на початковому етапі та їх розширення протягом століть виявилася ефективною у побудові складних суспільств.

Ритуалізація економіки

У бездержавних суспільствах співпраця досягається шляхом «ритуалізації» економіки. Ритуали, норми й табу організовують економічне та політичне життя. Ці складні правила поведінки — не лише дивні звичаї, а винахідливі механізми для організації суспільства без примусу.

Бенкети та співпраця

Бенкети є ключовим компонентом соціальної взаємодії та співпраці в бездержавних суспільствах. Ритуальні бенкети винагороджують тих, хто співпрацює, і карають шахраїв, сприяючи сталим груповим діям, спрямованим на спільні цілі. Це допомагає вирішити «проблему колективних дій» у суспільному житті людини, де особистості повинні співпрацювати, щоб досягти довгострокових вигод.

Вічна спадщина ритуальних бенкетів

Ритуальні бенкети давніх товариств залишили тривалий слід у людській цивілізації. Вони формували соціальні норми, сприяли співпраці та сприяли розвитку складних суспільств. Розуміння ролі бенкетів в історії людства дає змогу глибше зрозуміти походження та еволюцію нашої соціальної поведінки.

0 comment
0 FacebookTwitterPinterestEmail
Newer Posts
Older Posts